Сечокам’яна хвороба є поширеним захворюванням у улюбленців віком від року до шести років. Найчастіше така недуга діагностується у самців. Для сечокам’яної хвороби характерні хворобливе сечовипускання та кров’янисті виділення разом із уриною. Супутніми симптомами виступають зниження апетиту та занепокоєння тварини.
Сечокам’яна хвороба потребує комплексного лікування, у ряді випадків проводиться хірургічне втручання. При cечокам’яній хворобі котам потрібно регулярно зустрічатися з ветеринарами, оскільки тваринам потрібен довічний контроль з боку зоолікаря. До профілактичних заходів належать забезпечення кішці фізичної активності, дотримання питного режиму та збалансоване харчування.
Детально про cечокам’яну хворобу
У ветеринарії сечокам’яну хворобу відносять до категорії складних фізіологічних процесів. Сеча кішок складається з багатьох хімічних компонентів, серед яких — фосфат амонію та оксалати кальцію. При зайвій концентрації згадані компоненти випадають осад і утворюють кристали солей. На початковій стадії сечокам’яної хвороби осад виводиться разом із уриною з організму. У міру розвитку захворювання осад «склеюється», утворюючи у сечовому міхурі чи нирках каміння-уроліти. Склеєний осад просувається із сечею в сечовід або в ниркову балію. Це призводить до больових відчуттів та порушення сечовиведення.
У кішок можуть розвиватися різні типи cечокам’яної хвороби:
- Струвіти. Утворюються у лужній сечі через порушення питного режиму.
- Оксалати. Формуються у кислій сечі у зв’язку з нестачею вітамінів С та В6, а також магнію.
- Урати. Це солі сечової кислоти, які виробляються в організмі тварини на тлі патологій печінки або інфекційних захворювань сечовивідних шляхів.
- Цистини. Формуються при кислому середовищі сечі. Причиною можуть стати порушення обміну речовин в організмі.
Найчастіше у кішок зустрічаються струвіти та оксалати. Деякі види cечокам’яної хвороби лікуються дієтою та виправленням питного режиму, інші потребують хірургічного втручання. Тому ветеринари спочатку визначають тип солей і потім призначають коректне лікування.
Поширені причини виникнення сечокам’яної хвороби у котів
Осад у сечі може утворюватися через різні чинники. Спровокувати захворювання можуть негативні впливи навколишнього середовища, порушення обміну речовин в організмі, наявність хронічних хвороб сечовидільної системи (цистити, нефрити).
Крім цього, ризик появи cечокам’яної хвороби у кішки підвищують:
- сухі корми низької якості;
- порушення питного режиму (тварина мало п’є);
- малорухливий спосіб життя;
- ожиріння;
- велика кількість або нестача білка в раціоні;
- екстремальні температури (спека чи холод);
- стресові ситуації, через які кішка рідше мочиться;
- надлишок паратиреоїдного гормону в організмі.
Також у деяких порід кішок є генетична схильність до сечокам’яної хвороби. У зоні ризику тварини, що належать до бурманської, сіамської, гімалайської, шотландської, картезіанської, британської порід. Сечокам’яна хвороба часто діагностується у російських блакитних кішок та мейн-кунів.
Симптоматика сечокам’яної хвороби
На початковій стадії захворювання його часто плутають із запорами.
До характерних симптомів сечокам’яної хвороби належать:
- Зменшення споживаних порцій їжі.
- Схуднення.
- Блювота.
- Дизурія (порушення сечовипускання).
- Анурія (зниження кількості сечі, що виділяється).
- Поллакіурія (сеча виділяється часто і малими порціями, при цьому кішка відчуває біль).
- Гематурія (кров’яні виділення разом із сечею).
Крім цього, з пащі тварини може пахнути аміаком. Такий самий запах у міру накопичення солей виділятиме шкіра тварини.
Як діагностується сечокам’яна хвороба у котів
Для діагностики сечокам’яної хвороби використовується УЗД-методика. При проведенні такого дослідження легко виявити осад і камені, що сформувалися в сечовому міхурі та нирках.
Також проводиться аналіз сечі для визначення типу солей, щільності урини та її кислотно-лужного значення. Цей же аналіз використовується для визначення кількості креатину і білка, щоб оцінити ступінь ураження нирок. У кішок з сечокам’яною хворобою беруть на аналіз кров для проведення клінічних та біохімічних досліджень.
Особливості лікування сечокам’яної хвороби
Сечокам’яна хвороба у котів вимагає комплексного лікування, спрямованого на відновлення відтоку урини, зняття больового та інших симптомів захворювання. Залежно від типу недуги використовується терапевтична чи хірургічна методика лікування.
Головне завдання ветеринара після діагностування сечокам’яну хворобу у кішки — відновлення відтоку сечі. Для цього тварині ставлять уретральний катетер. Промивання через катетер сечових шляхів спеціальним розчином допомагає позбутися «пробки», утвореної осадом солей.
У випадках, коли катетер не допомагає, ветеринар проводить операцію під назвою уретростомія. Внаслідок хірургічного втручання видаляється частина уретри. Якщо потрібно видалення каменів із сечового міхура, то здійснюється операція під назвою «цистотомія». В обох випадках у пацієнта знімаються симптоми інтоксикації та запалення, усувається больовий синдром.
Камені у нирках вимагають іншого підходу. Якщо вони заважають роботі внутрішнього органу, то операція не проводиться. В інших випадках потрібно повне видалення нирки. Подібні маніпуляції відбуваються зоохірургами, якщо камені «дійшли» до сечоводів.
Терапевтичне лікування може включати такі препарати, як:
- Теразозин
- Дріптан
- Робенакоксиб
- Мелоксикам
Якщо ветеринар бачить ознаки бактеріального циститу, то до схеми лікування включаються антибіотики. Подібні препарати вимагають підвищеної уваги господаря кішки до обсягів води, що споживається твариною. Тварина має пити від 20 до 40 мл води на один кілограм своєї ваги.
Після того, як гострий стан при сечокам’яній хворобі знятий, потрібно дотримуватись дієти. Зміна раціону потрібна для того, щоб вивести з організму осад солей.
Власникам кішок слід знати, що сечокам’яна хвороба — це назавжди. При постановці такого діагнозу протягом усього життя улюбленця слід підтримувати дієту, моніторити стан нирок та сечового міхура, а також хімічний склад крові. Такий підхід дозволяє уникнути рецидивів захворювання.
Про профілактику сечокам’яної хвороби у котів
Основна рада ветеринарів — харчування тварини збалансованими кормами, які підходять улюбленцю за віком, вагою та станом організму (наприклад, корми для звичайних і стерилізованих кішок різняться).
Потрібно відстежувати, скільки тварина п’є води. Рідина у поїлці повинна бути завжди свіжою, щоб кішка не скоротила кількість споживання вологи. Зверніть увагу! Щоб зробити поїлку для тварини привабливішою, у воду можна додавати мізерну кількість молока, м’ясного бульйону або відвару креветок.
Важлива і висока фізична активність улюбленця. Адже ліньки призводять до ожиріння, а це підвищує ймовірність розвитку сечокам’яної хвороби.
Ще один пункт профілактики — перевірки стану здоров’я кота у ветеринара. Планова вакцинація та своєчасне лікування захворювань сечовивідних шляхів запобігають формуванню каменів.
Захворювання часто виявляється у породистих котів. Щоб визначити ризик виникнення сечокам’яної хвороби у вашому улюбленцю, поцікавтесь у заводчиків вашої породи або у ветеринара.
Коментарі